![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
menudo_culete) wrote2014-02-26 12:38 pm
ім"я тобі благородство
Звернення інтелігенції Львова проти полювання на відьом
http://espreso.tv/new/2014/02/25/zvernennya_intelehenciyi_lvova_na_zakhyst_rosiyskoyi_movyПерший підпис - Юрія Шухевича
(виявляється, не всі знають, що це того Шухевича син).
Йому легко говорити по-російськи.
У 1946 Юрія відлучили від матері і помістили в дитбудинок для дітей «ворогів народу» на Донбасі. Двічі тікає і добирається додому, де його знову хапають. З 1948 року над 15-річним Юрієм розпочинається судовий процес і з настанням 16-річчя, Юрій Шухевич, засуджений радянським режимом (на підставі рішення спеціальної наради ОСО МВД СРСР в Москві) на 10 років у радянській тюрмі у Володимирі виключно за політичну діяльність його батька — Романа Шухевича.
В 1954 році, відбувши шість років тюремного ув'язнення (якщо не рахувати років дитбудинку), він підпав під дію закону про амністію неповнолітніх, однак знову був заарештований за протестом Генерального Прокурора СРСР: «Ю. Шухевича освобождать нельзя, так как он сын ликвидированного предателя и пособника фашистов Р. Шухевича».
...
У 1988 р. (55 років) закінчився термін заслання у Сибір. Після повної втрати зору в радянських тюрмах потрапляє у будинок для інвалідів.
У 1990 р. (57 років) отримує дозвіл повернутись в Україну. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D1%83%D1%85%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87_%D0%AE%D1%80%D1%96%D0%B9-%D0%91%D0%BE%D0%B3%D0%B4%D0%B0%D0%BD_%D0%A0%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
================
Лише "дітей ворогів народу"?
Не лише. Що найбільше жахає
в історії тих часів - репресії проводились, як бурячки обшморгувались, як кропчик проривають.
той Шухевич, дитиною в табори закатаний, та російська мова...
Не можу не згадати. Мого покійного двоюрідного діда Дозика (Теодозій), сироту, вислали, бо підвернувся. Рознарядка. Баба моя (його старша сестра) розповідала: сусідка напоумила побігти до іншої сусідки - там квартирувало районне "начальство" (наше село тоді було районним центром). а "начальство" каже: жіночко, чого ви раніше не прийшли, їх вже відправили, зняти його з поїзда я не можу.
Добре начальство трапилося.
не виключено, що історія з начальством - сімейний міф.
Не міф - те, що вуйкові Дозикові було 14 років (прописом - чотирнадцять. Стільки моєму старшому зараз, і мені чорніє перед очима, коли я про все це думаю-згадую), і йому пощастило - він вернувся не через сорок років, а всього через тринадцять. Із почавленими між дверей пальцями, але ж вернувся.
Він був єдиний із моєї "місцевої" родини, хто любив мого тата-москаля, сина "окупанта".
Він - ніколи не "бойкотував" російської мови і російських письменників (добра радянська влада дала йому можливість вивчитися там, в Сибіру; він дуже багато читав).
...На моє одинадцятиліття мені подарували батьки двохтомник Чехова. Саме цей! :)) https://www.google.es/search?tbs=sbi%3AAMhZZiuHnQc9dKxhdl_1vwO_1UOn88Re9l1IPpT8_1d0n_14Y2xcKlrFruAj4Zjhr-i14J0n324TOCeqIkgyYIY4_1l7MuCv5rTB7azOcfAuP1I1FldQUOtlCXQ-UnTA9mm0mcjYZ1BNtssOGlmC-kAa8SkxQhT2ozDIZEyS7V3pU38vZFfwfUSJcNlzSaavjhQZSEHTGK0VxoMSR0geTXOchs8gjpx4_1NR9INooqhqiQ850aJFrVR5TYpPubVrO_1jkU8Lae2qjkB6W62lU7KRdlIy0iAbP2-UROwEA&ei=9sYNU8LUH-WU0AWD44CgCg&ved=0CAcQiBw
Якраз тоді вуйко Дозик зайшов до нас в гості. Йому аж очі загорілися, як побачив - о, у вас книжка нова...
"Це моє!!" - гордо влізаю.
"Ну що ти таке кажеш" - розважливо бурмоче вуйко, - "як то може бути твоє...".
Надмехосяша торжествено аки булька, розгортаю форзац і демострую дарчий напис!!
Вуйко Дозик промовчав з приводу мого воспітанія (і глобальних методів його :)) ).
А _як_ він гортав ті книжки, я пам"ятаю донині.
(Так дивно різні речі уживалися тоді в одній голові.
Я знала, чому і як в нього скалічені були ті пальці, що гортали сторінки.
І точно знала, що Радянська влада - це хорошо і правильно, а ті, кого вона перемогла, були... неправі. І мені ніколи б не спало на думку історію життя вуйка Дозика якось співставляти з тією історією, якої нас навчали в школі. Я б навіть не зуміла цього вербалізувати. Психолог, що пройшов концтабори, розповідав, як колона в"язнів, маршируючи, дружно відверталася, коли бачили, що когось поблизу б"ють - так, мовляв, виготовляють рабську психологію.
Навіщо відвертатися? Вищий ступінь - коли дивишся і не бачиш. Навіть не сліпа пляма. Ти бачиш біле. Ти кажеш "чорне", твої губи вимовляють "чорне", бо ти на рівні підкірки знаєш, що зараз треба казати "чорне".)
no subject
він виглядає настільки непохитно правильним - отой перший підпис Шухевича... інакше не могло бути. і вуйко Дозик в пам"яті зринув (у Вашому блозі я про нього колись Вам розповідала вже)... ні, неможливо висловити.
Як, ну як. Як люди можуть із безодні бруду, байдужості, страху смертного, звірячої ницості - винести причастя істиною. І таким причастям - не діляться... на нього прирікають... І як люди можуть витримати таке...
і знати, що будеш його нести завжди, той хрест, і ні-хто, і ні-що тобі його не полегшить...
no subject
Для мене саме такі люди є доказом того, що таки якась вища сила існує - і щось у нас є "по її образу і подобію"
Якби я врешті зібралася з силами щось написати на мовну тему (саме підходяща з огляду на сьогоднішній день...) то написала б, що перестати боятися російської мови - це потрібно нам самим. Не росіянам і не російськомовним українцям, серед яких чимало таких, кому я не вправі навіть шнурівки розв"язувати. Ви знаєте, про кого я.
no subject
і я б навіть розгубилася, якщо то треба про когось конкретного вгадати :)).
а я от знала переконаного комуніста та ще й підполковника у відставці; не знаю, як би він на все дивився зараз... але він покійний давно.
Яка то була людина. Яка то була золота, достойна людина.
Правда, він був не просто військовий - а воєнний інженер ;)), а це una cosa aparte :)), свої особливості. На пенсії він носив синій робочий халат і працював в майстерні, лагодив медапаратуру, а також ВСЕ. А якби він дожив до інтернету та ЖЖ, даю руку на відруб - вів би воєнно-історичний блог :)))), то було його хобі.
Ви не можете собі уявити, як його любили всі, хто його знав - включно і з місцевими.
Я ніколи не чула, щоб він слово сказав українською мовою.
...Але здебільшого українці російської мови й не бояться :)), в цьому вони, власне, кардинально відрізняються від "екс-титульних".
А як хто боїться - то у мене така думка лукава заповзаєєєє...
До великих "боятелів" російської мови належить мій швагер. Він ну такий українець, такий українець, мало мєста - ...росіянин по татові, звичайно ж, і з якнайросійськішим прізвищем